Рекомендації щодо оформлення курсових та дипломних робіт

Курсові та дипломні роботи подаються до захисту у вигляді друкованого тексту, оформленого з використанням комп’ютерної техніки. Дипломні / курсові роботи виконуються державною мовою.

Загальний обсяг тексту роботи (без додатків та списку джерел та літератури) складає:

курсова робота   30-40 сторінок
дипломна робота за освітнім ступенем «бакалавр»    50-70 сторінок
дипломна робота за освітнім рівнем «спеціаліст»   70-90 сторінок,
дипломна робота за освітнім ступенем «магістр»   80-100 сторінок

 

Технічне оформлення курсових та дипломних робіт виконується за наступними критеріями:

  1. кегль 14 Times New Roman звичайний;
  2. міжрядковий інтервал 1,5;
  3. відступи на сторінці зверху та знизу по 2,5 см, ліворуч – 3 см, праворуч – 1 см;
  4. абзац зрівняний по ширині,
  5. відступ першого рядка кожного абзацу 1,27 см.

Порядковий номер сторінки розміщується у правому верхньому куті (індивідуально для кожного університету). Крапка після номеру сторінки не ставиться. На титульній сторінці та на сторінці змісту номер не ставиться, але вона враховується в загальній нумерації. Робота має бути переплетена або зброшурована.

Наступні складові роботи

  1. Титульний аркуш
  2. Зміст
  3. Перелік умовних позначень (за необхідності)
  4. Вступ
  5. Основну частину
  6. Висновки
  7. Список джерел та літератури
  8. Додатки (за необхідності)

Титульна сторінка

Містить послідовно розташовані по вертикалі такі елементи, які є, за розпорядженням навчальної частини, обов’язковими для всіх студентів університету.

Для курсової роботи  послідовність розташування інформації наступна:

  1. Назва університету
  2. Назва факультету
  3. Назва кафедри.
  4. Курсова робота (виконується жирним шрифтом кегль 16)
  5. Тема роботи (береться в лапки і виконується жирним шрифтом кегль 16).
  6. Інформація про автора роботи: курс навчання, форма навчання, шифр і назва напряму підготовки або спеціальності, прізвище, ім'я та по-батькові (повністю та у називному відмінку).
  7. Інформація про наукового керівника: науковий ступінь (доктор або кандидат історичних наук), вчене звання (професор або доцент), прізвище та ініціали, підпис. Науковий ступінь та вчене звання вказуються у скороченому вигляді (д.і.н., к.і.н., проф., доц.). Потім – прізвище й ініціали. На наступному рядку – підпис наукового керівника.

Для дипломної роботи  послідовність розташування інформації наступна:

  1. Назва університету
  2. Назва факультету
  3. Назва кафедри.
  4. Дипломна робота (виконується жирним шрифтом кегль 16)
  5. Освітній ступінь,  який здобуває випускник (бакалавр/спеціаліст/магістр).
  6. Тема роботи (береться в лапки і виконується жирним шрифтом кегль 16).
  7. Інформація про автора роботи: курс навчання, форма навчання, шифр і назва напряму підготовки або спеціальності, прізвище, ім'я та по-батькові (повністю та у називному відмінку).
  8. Інформація про наукового керівника: науковий ступінь (доктор або кандидат історичних наук), вчене звання (професор або доцент), прізвище та ініціали, підпис. Науковий ступінь та вчене звання вказуються у скороченому вигляді (д.і.н., к.і.н., проф., доц.). Потім – прізвище й ініціали. На наступному рядку – підпис наукового керівника.
  9. Інформація про рецензента: науковий ступінь (доктор або кандидат історичних наук), вчене звання (професор або доцент), прізвище й ініціали. Звертаємо увагу, що у пунктах 7-9 вирівнювання реквізитів – праворуч.
  10. Інформація про рекомендацію до захисту: номер протоколу, дата засідання кафедри та підпис, прізвище, ініціали завідувача кафедри (вирівнювання – ліворуч).
  11. Інформація про захист у ДЕК: номер протоколу, дата засідання, оцінка та підпис, прізвище, ініціали голови ДЕК (вирівнювання – праворуч).
  12. Внизу по центру вказують місто та рік захисту роботи.

Зміст

Сторінка змісту курсової роботи розміщується після титульної. Зміст оформлюється у вигляді таблиці, де наводяться назви всіх структурних підрозділів роботи та вказується номер сторінки, на якій вони починаються:

Перелік умовних позначень (за необхідності)………………………………….3

Вступ……………………………………………………………………...………

Розділ 1. Назва розділу .……………………………………………………….

Розділ 2. Назва розділу…………………………………………………...….

 2.1. Назва підрозділу…………………………………….…….………

 2.2. Назва підрозділу…………………………………………..………

Розділ 3. Назва розділу………………………………………………………

  3.1. Назва підрозділу………………………………….……….………..

  3.1.1. Назва структурної частини підрозділу…………………………

  3.1.2. Назва структурної частини підрозділу……………………

  3.2. Назва підрозділу………………………………………….………..

Висновки……………………………………………….……………………….

Список джерел та літератури…………………………………………………..

Додатки……………………………………………………….……………..…..

Робота складається зі Вступу, Розділів (у разі необхідності – і з підрозділів), Висновків, Списку джерел та літератури, Додатків (у разі необхідності). Кожна структурна частина роботи починається з нової сторінки. Назва структурної частини наводиться посередині сторінки великими літерами (14 кегль Times New Roman жирний, CapsLock). Текст вступу починається з абзаца після пропущеного рядка.

Перелік умовних позначень/скорочень складається у разі, якщо в роботі вжито специфічну термінологію, використано маловідомі скорочення, символи, позначення, та інше. Їх перелік має бути поданий в роботі у вигляді окремого списку, який розміщують перед Вступом. Перелік друкують двома колонками, в яких ліворуч наводять скорочення, а праворуч – їх детальне розшифрування .

Вступ є основним елементом роботи, який демонструє теоретичну підготовку студента.

Для курсової та дипломної роботи вступ має містити наступні обов'язкові елементи у такому порядку:

  • встановлення актуальності теми роботи;
  • формулювання мети і завдань дослідження;
  • визначення об'єкта і предмета дослідження;
  • встановлення хронологічних і територіальних меж дослідження;
  • визначення дослідницької методики;
  • аналіз джерельної бази та історії дослідження (для дипломних робіт магістрів обов’язково має бути винесений в окремий розділ роботи);
  • обґрунтування структури роботи;
  • зазначення загальної кількості опрацьованих джерел та літератури, додатків.

Для магістрів необхідним є висвітлення особистого внеску автора в розробку даної проблематики та апробації результатів наукового дослідження в публікаціях автора та у вигляді виступів на наукових конференціях. 

Обґрунтування структури роботи. Структура роботи зазвичай тісно пов’язана з дослідницькими завданнями. Тому аргументація структури має опиратися на зміст відповідного підрозділу вступу.

Зазначення загальної кількості використаних джерел та літератури, додатків.

Основна частина роботи. Кожен розділ починається з наведення номеру розділу та його назви:

Розділ 1

НАЗВА РОЗДІЛУ

Текст розділу розпочинається з абзацу після пропущеного рядка.

         В разі необхідності розділи розбиваються на підрозділи. Вони нумеруються та мають свою назву. Номер підрозділу складається з двох цифр: з номера розділу та порядкового номера власне підрозділу. Новий підрозділ починається з абзацу після вільного рядка. Номер та назва підрозділу друкується шрифтом 14 кегль Times New Roman жирний маленькими літерами. Текст підрозділу друкується відразу за його назвою:

         1.1. Назва підрозділу. Текст підрозділу.

Текст розділу не може починатися з назви підрозділів: їм має передувати коротенький вступ, де формулюється предмет дослідження у розділі та аргументується обрана структура розділу.

Підрозділи в разі необхідності поділяються на більш дрібні структурні одиниці. Вони нумеруються, їх номер складається з номера розділу, номера підрозділу та порядкового номера самої структурної одиниці, назва якої наводиться з абзацу без пропуску рядка і друкується курсивом.

1.1.1. Назва структурної одиниці підрозділу. Текст структурної одиниці.

Текст підрозділу не може починатися з назви більш дрібної структурної одиниці.

Кожен розділ (в разі необхідності – й підрозділи) мають закінчуватися висновками, які логічно підсумовують  розгляд матеріалу в кожному розділі та в цілому узгоджуються з перспективною метою роботи. 

За необхідності до авторського тексту вводиться цитування з джерела або дослідницької літератури. Цитування робляться для їхньої інтерпретації або в ході полеміки. Цитування виокремлюється «лапками» та супроводжується посиланнями на джерело цитати. Наведення фрагментів тексту за відсутності лапок та відповідно оформленого посилання кваліфікується як плагіат та є приводом для недопущення роботи до захисту. Тим більш неприпустимим є безпосереднє введення до своєї роботи значних фрагментів тексту з дослідницької літератури.

Цитування з джерел не повинні бути занадто розлогими (більше за третину сторінки), в іншому випадку їх необхідно винести в додаток.

Цитування з джерел за можливості даються за академічними виданнями. Цитування зі стародавніх латинських, грецьких, а також середньовічних авторів можуть супроводжуватись вказівкою на параграф та розділ за академічним виданням.

У випадку звернення до дослідження, яке перевидавалось кілька разів із доповненнями та виправленнями, для цитування перевага віддається останньому за часом з доступних видань. В будь-якому випадку у реквізитах чи першому посиланні необхідно зазначити порядковий номер видання.

При цитуванні джерела іноземного походження цитату слід подати в доступному академічному перекладі або у власному перекладі з мови оригіналу. Подвійний переклад (наприклад, українською з доступного російськомовного перекладу) може викривити зміст. У випадку проведення стилістичного, філологічного чи семіотичного аналізу, а також якщо є сумніви у коректності перекладу, фрагмент джерела наводиться також мовою оригінала.

За недоступності необхідного для дослідження видання джерела є допустимим цитування, запозичене з іншого дослідження. У цьому випадку після посилання на цитоване джерело вводиться посилання на дослідження, з якого було запозичене посилання. Це робиться за допомогою формули «Цит. за:».

Якщо доцільним є посилання відразу на декілька робіт різних авторів або одного автора, в переліку посилань вони подаються в алфавітному або хронологічному порядку (який вважає доцільним автор роботи) і відокремлюються крапкою з комою. За наявності у Переліку посилань кількох праць одного автора необхідно наводити назву праці в скороченому вигляді щоразу, коли посилання не йдуть поспіль, опускаючи при цьому елементи бібліографічного описання з вказівкою місця та року видання.

Висновки. Заключна частина роботи має бути спрямована на висвітлення основних результатів, отриманих в ході роботи над темою.

Висновки є важливою складовою частиною роботи. В них має бути послідовно відображений загальний результат розробки теми. Кінцеві висновки мають представляти собою есе, у якому дається відповідь на поставлену у роботі мету. Висновки мають опиратися на попередні висновки в окремих розділах, однак не дублювати їх. Слід уникати механічності, стереотипних фраз, поверховості, дотримуватися наукового стилю викладу, як і у всій роботі. Автор роботи має визначити місце свого дослідження в історіографії предмета, висловити свою думку про характер та потенціал використаної джерельної бази. Дальший виклад висновків слід розбудовувати відповідно поставленим завданням, що дозволить внести творчий елемент у цю частину роботи, уникнути повторів. Автор має пам’ятати про те, що висновки, поряд зі вступом, стануть важливою складовою презентації роботи у процесі її захисту у Державній екзаменаційній комісії. Тому в них має відобразитися наукова новизна, результати узагальнень, зокрема, запропонована автором періодизація тощо, відомості про введення до наукового обігу архівних документів, використані підходи до дослідження та ін. Оскільки саме тут в акумульованому вигляді висвітлюються основні здобутки автора роботи в галузі обраного напрямку дослідження, у висновковій частині слід униати полеміки з іншими авторами.

Висновки повинні мати самостійний характер, опиратися виключно на текст самої роботи. Загальний обсяг висновків до роботи має бути не менше 2 сторінок тексту.

Список джерел та літератури. Наводиться в кінці роботи, має спільну з основним текстом нумерацію сторінок, але не входить до загального обсягу роботи. «Список» формується з накопичених під час роботи джерел та літератури, подається в алфавітному порядку за категоріями, які відповідають характеру обраної теми.

Спочатку розміщується список джерел, які поділяються на дві групи: архівні матеріали та опубліковані джерела. За необхідністю, джерела можуть подаватись окремими розділами: документи, мемуари та спогади, листування, інтерв’ю, преса. Послідовність розміщення цих груп джерел між собою у «Списку» залежить від характеру обраної теми та їх значення для її висвітлення.

Використану у роботі літературу розташовують після джерел і, як правило, не розподіляють на групи.

Опис кожної бібліографічної одиниці починається з нового рядка з абзацу. «Список» має наскрізну нумерацію. Кожна частина «Списку» побудована за алфавітом: розпочинати слід з літератури кириличного алфавіту, потім – латинський алфавіт, в кінці – інші шрифти.

Оформлення курсової та дипломної робіт

здійснюється відповідно до ДСТУ ГОСТ 7.1.2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання» (ГОСТ 7.1-2003IDT), який передбачає детальні бібліографічні уточнення опрацьованих джерел та літератури.

Основою для бібліографічного опису видань є вихідні відомості про книги, брошури, які розміщуються на титульному аркуші (складається з титульної сторінки та звороту титульного аркушу): надзаголовкові дані (назви організацій, установ), відомості про автора або авторів, назва видання, підзаголовкові дані (номер тому, книги, частини, випуску, повторність видання), вихідні дані (місце видання, назва видавця, рік видання), фізична характеристика (кількість сторінок, ілюстрацій, супровідних матеріалів).

Пропонується звернути увагу на такі деталі оформлення:

  • Після назви роботи через косу риску вказується повне ім’я автора.
  • Якщо авторів два чи три, на початку бібліографічного опису вказують прізвище та ініціали першого автора, а після назви роботи через одну косу риску наводять повний перелік авторів.
  • Якщо авторів чотири, п’ять і більше, опис починають з назви роботи, а далі через одну косу риску наводять перелік авторів.
  • Якщо література в перекладі, після повного імені автора може міститись інформація про перекладача.
  • При наявності у монографії чи збірці головного редактора, упорядника, автора вступної статті тощо – його ім’я вказується після косої риски та позначення «упоряд.», «під ред.» (англомовний варіант «Edited by»).
  • В разі необхідності після назви в квадратних дужках розміщується характеристика одиниці опису [Текст, електронний ресурс, відеозапис, карти].
  • Оформлення статей в журналах та збірках здійснюється за схемою: Відомості про складову частину видання // Відомості про видання. – Відомості про місцезнаходження складової частини у виданні. При цьому у відомостях про видання, складову частину якого описують, можна скорочувати назву багатотомного чи продовжуваного видання (зібр. творів; зб. наук.пр.; вибр. твори); назву періодичного видання.
  • В архівних матеріалах надається назва архіву, потім усі вихідні дані через крапку і тире (фонд, опис, справа та кількість аркушів, при необхідності назва документу):
  • При посиланні на матеріали з Інтернету необхідно послідовно наводити ім’я автора, назву, вказівку на опис ресурсу, а потім через крапку і тире фразу «Режим доступу»; після двох крапок вказується повна інтернет-адреса, актуальна на момент утворення «Списку», в круглих дужках вказується дата останнього звернення.
  • Записи інтерв’ю оформлюються відповідно до специфіки джерела зберігання інформації (якщо це архівний документ – відповідно до правил оформлення архівних джерел). Якщо опитування проводилось автором роботи (студентом), допустимо наступне оформлення інтерв’ю:
  • Якщо автор посилається на матеріали комплексних польових етнографічних досліджень, доцільно зазначити назву населеного пункту, рік проведених досліджень:
  • Посилання на предмети-археологічні джерела доцільно використовувати лише тоді, коли автор роботи безпосередньо з ними працював. В разі, якщо з джерелом автор ознайомився, використавши його опис (як друкований, так і рукописний (звіт)), посилатися слід на опис за правилами бібліографічних посилань. Відповідно в посиланні слід надати офіційне найменування речі (як її названо в документації на її зберігання), потім за подвійною косою рискою навести назву установи, де річ зберігається та через тире місце знахідки (пам’ятка, поселення, випадкова знахідка) а далі – внутрішні дані, які дозволяють остаточно ідентифікувати річ. Останні можуть відрізнятися в залежності від системи зберігання, прийнятої в установі:

Додатки до роботи розміщують у кінці праці після списку джерел та літератури.

Додатки є ілюстративним матеріалом до тексту роботи. Тому вони можуть включати власне ілюстрації (портрети, зображення різного характеру, включно з зображеннями тексту архівних документів, використаних у роботі тощо). Важливим елементом додатків можуть стати карти, якщо вони розкривають пункт стосовно хронологічних рамок роботи або є ілюстрацією до опису окремих подій чи явищ (місця битв, плани міст та інших населених пунктів, карти-схеми торгівельних шляхів тощо).

Нумерація сторінок у Додатках подається окремо. Якщо обсяг додатків завеликий, то їх переплітають окремою текою. Додатки не входять у загальний обсяг роботи. Вони можуть бути включені до тексту роботи у випадку, якщо вони є результатом розробки самого автора (наприклад, складені ним особисто графіки або карти-схеми).

У випадку, якщо ілюстративний та статистичний матеріал, наведений у додатках, запозичений з інших наукових джерел, додатки мають супроводжуватися переліком посилань. Вони вміщуються безпосередньо під даним додатком, разом з його номером та описом.

За наявності додатків різного роду (таблиць, рисунків, карт тощо) вони групуються таким чином, щоб найповніше ілюструвати проблему, що розглядається. В такому випадку доцільним є створення переліку додатків із зазначенням сторінок, на яких вони розміщуються. Тоді додатки нумеруються літерами у порядку їх розміщення.

Додатки мають бути узгоджені з основним текстом роботи та зі списком джерел та літератури.